Одразу 5 африканських і південноамериканських країн виступили за створення китового заповідника в Південній Атлантиці. Проте ініціаторам не вдалося отримати необхідну підтримку усіх китобійних країн.

Їм була необхідна підтримка 75% (з 88 країн-членів) Міжнародної китобійної комісії. Проте Японія і 23 інші країни виступили проти.

Пояснює представник швейцарської неурядової організації Oceancare Ніколас Ентрап:

“Питання в тому, чи зможе ця нова робоча група здійснити будь-які зміни. Звичайно ж, Міжнародна китобійна комісія не має механізмів спротиву, немає можливості покарати країну. Тож усе залежить від доброї волі. І я сумніваюся, що Японія готова на таке. Водночас міжнародне товариство зробило дуже чітку заяву”.

Прихильники полювання на китів використовують лазівку в Міжнародній конвенції з регулювання китобійного промислу, що дозволяє практику “наукового вилову”, коли туша кита використовується начебто в наукових цілях, а після того її м‘ясо продається чи з‘їдається.

Таким чином з 1986 року понад 16 тисяч китів були вбиті “заради” науки.

Понад 24 тисячі – з комерційною метою, і ще 10 тисяч – через дозвіл для корінних народів.

Китобійний флот Японії вирушає в плавання двічі на рік в північну частину Тихого океану.

В комісії також повідомили, що Норвегія полює на значну частину самок, придатних до розмноження, що ставить під загрозу довгострокове виживання китів в Північній Атлантиці.

У 2006 році Ісландія відновила комерційний китобійний промисел. Тільки в 2010 році на гарпун потрапили 148 фінвалів та 60 малих смугастих китів.

Водночас нації, що виступають проти китобійного промислу, не залишилися з пустими руками на зустрічі Міжнародної китобійної комісії в Словенії. Там було ухвалено резолюцію щодо більш детального вивчення незалежного дозволу для Японії на так званий “науковий вилов”.

Критики вважають, що “наукове полювання на китів” в Японії є лженаукою, мовляв, це той самий комерційний китобійний промисел, просто під іншою назвою.