Ця незавершена базиліка церкви є чи не найпомітнішою архітектурною пам‘яткою іспанського містечка Мехорада-дель-Кампо, що зовсім близько від Мадрида.

Архітектор Хусто Ґаєґо Мартінес, краще відомий як Дон Хусто, започаткував проект 1961 року. Тоді йому було 36 років, а зараз вже перевалило за 90.

Мартінес витратив величезну частину життя, будуючи церкву з матеріалів повторного використання.

“Я будував цю церкву голими руками, – пояснює Мартінес. – Інколи у мене були помічники, але в основному я працював самостійно. Я багато працював, але також багато думав над тим, як краще побудувати цю церкву.”

Баня храму, і далі не повністю завершена, будується із упаковок для харчів – пластикових контейнерів, в яких раніше розігрівали їжу у мікрохвильовці.

“Тут все зроблено руками. Нема жодних прямих ліній, багато ввігнутих поверхонь... Так будувати навіть складніше!”

Донові Хусто час від часу допомагають добровольці. Анхель Лопес Санчес вперше приїхав сюди понад 20 років тому. Відтоді він залишив свою роботу і присвячує весь час проектові Дона Хусто.

“Я зустрівся з ним раз, і мені дуже сподобалося, як він працює. Я спитав його, чи не потрібна йому допомога. Він сказав: “Так, потрібна.” Після того, я став регулярно йому допомагати. Спочатку це було лише у вихідні, бо у мене була своя робота. Так тривало кілька років, але згодом я відмовився від основної роботи і працюю лише тут. Ми цілими днями лише будуємо.”

Для Мартінеса проект не примха, а справа життя – він навіть продав землю, яку дістав у спадок, аби фінансувати побудову церкви.

Питання у тому, чи встигне амбітний архітектор завершити будівництво?.. Роки минають, і молодшим Мартінес не стає. Хто зможе взяти на себе його унікальний проект?..

А це – північ Італії. Тут теж будують церкву. Точніше, собор. І не просто собор, а найбільший новітній собор в Італії. І ця споруда дуже відмінна від усіх інших.
Собор у містечку Лоді вшановує пам‘ять італійського митця Джуліано Маурі, який помер 7 років тому. На майданчику немає ні каміння, ані мармуру.

Франческа Реґорда, онучка Маурі, курує проект. “Цей собор, який ми будуємо для Джуліано Маурі, є найкращою репрезентацією його ідей, його мистецької філософії. Це була тяжка праця, але також його найбільша радість у житті. Він задумав це таким чином, аби Собор Дерева міг жити. Жити у прямому сенсі.”

Маурі був відомий тим, що творив споруди, які органічно поєднувалися з природою. Його перший собор-дерево він побудував ще 2001 року. Та будівля стала складовою виставки. Той собор росте уже понад 15 років і змінюється з кожною порою.

Франческа Регорда – онучка Джуліано Маурі. “Його роботи – це вираження поваги до природи. Вони є гармонією з природою. Він любив казати, що він не винаходить нічого нового, натомість вні лише приймає ідеї від природи та добудовує додаткові елементи до того, що вже є.”

Після смерті Маурі його родина перебрала кураторство над проектом. Собор-дерево у Лоді має бути завершений восени.