9 листопада уряд Каталонії хоче провести голосування щодо незалежності. Мадрид називає його незаконним.

Порівнюючи з Шотландією, де референдум був узгоджений між Единбургом та Лондоном, брак порозуміння між Барселоною та Мадридом ускладнює весь процес для Каталонії та місцевих людей.

З часом обговорення цього питання досягло робітничого класу Барселони, її околиць та районів, де проживає населення некаталонського походження. От, наприклад, у районі Кермель, звідки відкривається гарний вид на каталонську столицю, проживає чимало людей з Андалусії, регіону на півдні Іспанії, і в останні роки прибуло чимало людей з-за кордону. Чи хочуть ці люди від‘єднатись від Іспанії?

Хосе Анхель Родрігес – 38-річний член іспанської та каталонської профспілок. Його перша мова – іспанська, але нещодавно він змінив свої погляди, і тепер ратує за незалежність:

“Завжди буде незалежність ідентичності. Вона базується на мові, культурі та самовизначенні людини щодо національної приналежності. Є й інша незалежність, яка не базується на ідентичності. Вона каже: я можу бути іспанцем, почуватися іспанцем, і також бути незалежним. Я можу бути тим, й іншим. Тому що питання – не в ідентичності, питання в єдності та суспільстві. Після смерті Франко Іспанія почала розвиватися на демократичних засадах. У 2014 ми хочемо збудувати Каталонію на засадах демократичних правих. Вона не може базуватися лише на засадах лівих, це було б помилкою. Ми будуємо нове суспільство, над яким мають працювати всі: іммігранти, буржуазія, ліві, праві, багаті, бідні.”

На схід від столиці розташована Бадалона, третє найбільше місто Каталонії. Ним керує мер-консерватор, член “Народної партії” Маріано Рахоя.

Аріц Бель молодий активіст Партії незалежності Каталонії. Йому 17 і він вже може голосувати:

“Я думаю, що людина ототожнює себе з державою, яка її любить. Я відчуваю, що Іспанія нічого не зробила за ці роки, лише десятиріччями погано ставилася до нас, в економічному та соціальному плані. Навіть якщо ми не говоримо каталонською, неприємно бачити, як влада Іспанії погано ставиться до цієї мови. Це не наша мова, але це – несправедливо, і мені це не до вподоби. Це голосування буде першим для мене та багатьох інших, і до того ж це голосування дає можливості, на які ми не бачили упродовж довгого часу – можливість визначати майбутнє для нас та для майбутніх поколінь,” – каже хлопець.

Випадково, звичайно ж, ми опинилися в місті у день коли “Барселона” зустрічалась на полі з мадридським “Реалом”. Ми познайомилися із вболівальниками “Реала” у районі Ллореда.

Співзасновник фанклубу Блас Мартінес зараз живе у Саламанці, і стежить за рухом за незалежність із центральної Іспанії:

“Озирніться довкола і ви побачите, що більшість місць навпаки позбуваються кордонів. Тут ми, чи, скоріше, вони, намагаються влаштувати казна-що. Ми застрягнемо посеред Європи з іншою валютою. Я – ані за, ані проти голосування в листопаді. Якщо вони цього хочуть, то нехай. Але тоді всі мають піти і проголосувати. Потрібно розуміти чи всі каталонці і всі хто живуть тут виступають за незалежність. Я думаю, що тут є багато людей, які не прагнуть цього.”

Повертаємося до центру Барселони. Ми завітали до соціолога Марини Субіратс Marina Subirats. У 1990-х роках вона очолювала Мадридський інститут жінок. Потім її обрали радником з освіти у Барселоні. Вона також представляє один з найбідніших районів міста – Ноу Барріс.

“Націоналізм, на мою думку, мав би непокоїтись найбільше про каталонську культуру та традиції. Але це нікого не цікавить! – вважає Маріна. – Звучить недостатньо привабливо, – продовжує вона. – Що справді приваблює людей, так це можливість зробити щось нове у майбутньому, нехай і не всі погодяться, що це справді нове, і старі проблеми можуть повернутися. Я б навіть так сказала: незалежність від кого? Ми ж зараз більш залежні, ніж будь-коли. Адже насправді ми не лише залежимо від іспанської держави, від якої ми хочемо відділитися, але також від ЄС та світової економіки. Через це незалежність – це ще більша утопія зараз, ніж будь-коли.”

Батько Хосе Анхеля, Хосе Родрігес народився 67 років тому у місті Тетуан, коли він ще був столицею протекторату Іспанське Марокко. Коріння у нього андалузьке, його пращури походять з Гренади. У Кермелі він живе вже 40 років, але не поділяє думки свого сина:

“Все, що відбувається у Каталонії, насправді завдає нам великого болю. Ми не знаємо, що станеться далі. Ті з нас, хто приїхав з інших місць, запитують себе, що будемо робити? Ми каталонці чи іспанці? Чи отримаємо ми інше посвідчення особи чи паспорт після незалежності? Ким ми будемо? Я не знаю. Уряд Каталонії повинен пояснити нам це. Не каталонцям, вони всі проголосують за незалежність, це точно, але нам, людям, які прожили тут 40-50 років. Що буде з нами?”

До цього голосування не проходить кампанія, адже Мадрид відмовляється його визнавати. Не відомо чи вирішиться це питання на найближчих каталонських виборах. Всі опитування суспільної думки не дають переконливих результатів. Хосе Анхель зібр