Шлях до автономності Шотландія почала задовго до референдуму щодо незалежності.

На голосуванні 1997 р. шотландці сказали переконливе “так” створенню свого власного парламенту. Він з‘явився двома роками пізніше.

Королева Єлизавета назвала цей день історичним для Шотландії: “Наш надважливий обов‘язок полягає у тому, аби саме зараз, на очах у всієї країни відзначити цей момент. Момент, коли новий парламент бере владу в свої руки, аби служити народу Шотландії”.

Але взяти всю владу в Шотландії не вийшло.
Девід Камерон може видихнути з полегшенням. Він мав усі шанси увійти в історію як прем‘єр-міністр, який не зміг зберегти цілісність Сполученого Королівства.

Але навіть, якщо Шотландці сказали “ні”, цей референдум призведе до доленосних змін.

Лондон має виконати свої обіцянки, зокрема дати Шотландії більше автономії в галузях оподаткування, витрат та соціального забезпечення.

Часу обмаль: Камерон пообіцяв вже в листопаді домовитися з політичним партіями, аби внести цей законопроект не пізніше січня.

Оподаткування стане одним з найбільших каменів спотикання.
З 1999 р. парламент Шотландії відповідає за місцевий уряд, системи охорони здоров‘я, освіти, сільського господарства та захисту навколишнього середовища. Тут також опікуються транспортом та туризмом.

Але усі рішення стосовно закордонної політики, оборони, працевлаштування та соціального забезпечення ухвалюють в Лондоні. Так само тут займаються усім, що стосується торгівлі та енергетики.

Але чим гірші англійці? Консерватори вважають: якщо Шотландія отримає більше повноважень, на це також повинні мати право англійці, коли йдеться про законодавство Англії.

І так – по всьому Королівству.

У британського прем‘єра багато завдань і дуже мало часу.

Але він завбачливо попередив: політичні переговори будуть, законопроект розглянуть, але до загальних виборів в травні наступного року жодних конституційних змін не буде.

Ми бачили, що Шотландія сказала “ні” незалежності. Для того, щоб проаналізувати наслідки цього референдуму, ми запросили до нашої студії Вів‘єна Пертюзо, керівника Французького інституту міжнародних відносин у Брюсселі. Прем‘єр-міністр Британії Девід Камерон пообіцяв, що прислухається до вимог прихильників незалежності. Про що саме йдеться?

Пертюзо:
Слід очікувати на два основні моменти. По-перше, шотландцям насправді мають надати більше влади, більше повноважень.

Євроньюз:
...але не тільки шотландцям?

Пертюзо:
Дійсно, не тільки їм. Шотландці отримають більше повноважень у галузі освіти, податків, але вірно й те, що, з іншого боку, Девід Камерон займеться так званим англійським питанням. Мається на увазі, що у Британії, як це не парадоксально, найменш репрезентованими є англійці, вони не мають парламенту чи національної асамблеї, на відміну від мешканців Уельсу, Північної Ірландії або Шотландії. Так, шанси, що Англія матиме свій парламент, є невеликими, але Девід Камерон знайде рішення для того, щоб англійці могли голосувати щодо їхніх нагальних проблем.

Євроньюз:
Чи не засвідчив цей референдум, що ЄС не готовий до виходу з його складу країни-​​члена?

Пертюзо:
Дійсно, стало зрозуміло, що Євросоюз не був до цього готовий. Так, набув чинності Лісабонський договір, де вперше передбачено можливість виходу країни зі складу ЄС. Певним чином за наявності нового договору можна розглядати, обговорювати можливість вступу до Євросоюзу регіону, що відділився від своєї країни. І не слід випускати з уваги, що небагато держав ЄС справді хочуть дуже чітко прописати правила щодо того, як той чи інший регіон може відділитися, а потім приєднатися до Європейського Союзу.

Євроньюз:
Чи може цей референдум, навіть якщо він зазнав поразки, дати поштовх іншим націоналістичним рухам?

Пертюзо:
Так, референдум окрилив деякі рухи за незалежність. Однак є два типи прихильників незалежності. Перші виступають за неї рішуче – це каталонці, фламандці. Другі є представниками менших сепаратистських партій, особливо в Східній Європі, але це – крихітна меншість, і вони доклали всіх зусиль, щоб стати такими ж потужними, як рух у Шотландії.

Євроньюз:
Прагнення Каталонії й Фландрії до незалежності вже є реаліями. Рухи за незалежність є скрізь у всьому ЄС. Чи слід винести політичний урок з цього референдуму?

Пертюзо:
Я думаю, що слід винести урок, і не один. По-перше, врешті-решт регіональна політика є радше політикою, яка працює досить добре. Тому що вона дає можливість регіонам бути динамічними, мати власну політичну динаміку тощо. Певні регіони – залежно від національного контексту – можуть отримувати більше конкретної допомоги від Євросоюзу, наприклад, більше фінансової допомоги. Ось такий позитивний урок можна винести з регіональної політики, яка насправді працює.
Але є й інший урок. Окремі країни ЄС мають усвідомити, що є речі, які можуть змінюватися, належність до держави не є закріпленою навіки. І якщо нині важко говорити про суто європейську ідентичність, то на регіональному рівні ідентичність існує. Тож слід замислитися про те, як на європейському т